Так визбируєш світ

по краплинці життєвих вражень,

щоби потім здирати з долонь,

як вишневий глей.

І закоханий ангел в лиці

стає дідьком вражим,

й реагуєш на нього, 

неначе на скрип дверей.

Всі різдв’яні стежки перетоптані 

кроком стоніжки.

Усі бублики з’їли – 

в полумисках лиш дірки.

І немовби навспак, ти порядно

живеш собі нишком,

час від часу тихцем

поглядаючи на зірки.

Сповідатися зорям смішно.

Собі довірся.

Так визбируєш світ,

Мов розсипав колись в суєті.

І хизується день

неримованим модним віршем.

У румовищах долі

бурлакою на самоті.

Замкова З.