Життя прекрасне і чудове_2015

 

  .. . Чим старше я стаю, тим більше розумію, що це нормально жити життям, яке інші не розуміють... Що це нормально, так це не виправдовуватися за свій вибір, за те, як ти ведеш спосіб життя... це нормально - нікому нічого не доводити і жити в своєму темпі і бути тим ким хочеш бути, а не тим ким тебе хочуть бачити...

  Це не складно - пити ранкову каву з найгарнішого горнятка в домі. Це не складно - здороватися з сусідами. Це не важко - побажати гарного дня касиру в магазині, де ви регулярно робите покупки. Це не важко - сказати спасибі водієві маршрутки, що довіз вас до місця призначення. Це не важко - кивнути рукою, чи головою з вдячністю водієві, що пропустив вас, навіть, на пішохідному переході. Це не важко - притримати двері, щоб вони не вдарили того, хто йде слідом за вами. Це не важко - сказати "пробачте", якщо ви зачепили когось випадково. Це не важко - зробити комплімент людині, якщо вона гарно виглядає. Це не важко - посміхнутися перехожому, якщо він навіть без гумору. Це здорово - не відповісти хамством на хамство, і виявитися рівнем вище того, хто хоче образити. Це просто - вносити щось добре в кожен день. Маленькі приємності роблять наше життя світлим.

Багато хто знає картину Альбрехта Дюрера "Руки". Але мало хто знає історію створення цієї картини... У 15 столітті в маленькому селі недалеко від Нюрнбергу жила сім'я з вісімнадцятьма дітьми. Вісімнадцять! Щоб нагодувати таку велику сім'ю, батько, майстер ювелирів, працював вісімнадцять годин на добу. Працював у ювелірній майстерні, але брався за будь-яку оплачувану Незважаючи на майже безвихідну ситуацію, двоє дітей наснився сон. Вони хотіли розвинути свій талант у мистецтві, але знали, що їх батько не зможе відправити нікого з них на навчання до академії в Нюрнберг. Після довгої ночі дискусій ці два хлопці домовилися один з одним. Вирішили кинути монетку. Невдаха піде працювати в шахти, а своїми заробітками заплатить за навчання брата. А потім, коли брат закінчить навчання, він буде платити за навчання свого брата, продавати свою роботу, а якщо потрібно, ще й працювати на шахтах. Вони кинули монету в неділю вранці, після церкви. Альбрехт Дюрер переміг і поїхав до Ню...

  Марина Жукова Верность Верность – это не желание переспать с кем-то, это желание проснуться с кем-то рядом! Любить, но не быть верным – это как так-то вообще? Либо ты любишь…

  Я більше не зберігаю твій номер телефону... І я спокійно прийняв всі твої слова... Вже не поспішаю ставити питання моєму знайомому, Знати свої секрети і вчинки... Я більше не боюся. Не чекаю зустрічі, як раніше. Я змінила всі замки, а код в душі. Вуаль тиші впаде на твої плечі. Та скільки туги мене вже не мучить... Мені більше не потрібно. Досить з цікавинками. Твоя відсутність зовсім не боляче... Я давно пробачив всі образи. Без тебе мені не важко засинати вночі... Аромат кави супроводжує тривогу. Я зараз не відчуваю холодів зими. Я зрозумів одне: де любиш, там поважаєш! А замість нудного "я", використовують "МИ"... Наталія Гросс

...Только не говорите мне, что любить жизнь – это значит бегать по утрам или работать до седьмого пота... Любить жизнь – это делать всё со вкусом, медленно и неторопливо... Филипп Нуаре

Дай Вам Бог повстречать такого человека, который даже в самой жуткой ссоре не оставит Вас одного ни на час, и неважно, кто виноват.  Ведь СО ВРЕМЕНЕМ понимаешь, что это всё мелочи.  Жизнь итак очень коротка, а мы тратим её попусту.. Ведь выйдя из дома на работу, мы даже не знаем, вернемся ли мы обратно..            Поэтому, берегите время            и берегите друг друга  ЛЮБИТЕ и БУДЬТЕ ЛЮБИМЫ..

 Ты точно понимаешь, что отношения закончены (с человеком, системой), когда закончилась психическая энергия в них быть: слушать, разбираться, проживать, делать усилия понять и даже силы отстраняться. Все. У тебя больше нет ни грамма психических сил на тепло, злость, вину, сочувствие, стыд или страх будущего. «Не важно, что будет дальше - я не могу уже прямо сейчас». Все. Тебя стоящего рядом и переживающего отношения больше нет. Ты-верящий-надеявшийся-сражающийся-старающийся сдался вместе со всеми своими ожиданиями, амбициями, сожалениями, верой, что что-то изменится или ты сможешь как-то адаптироваться. Все. Теперь ты на том внутреннем расстоянии, когда тебе все равно. Во внутренней тишине спокойно собираешь в чемодан вещи, пишешь заявления, просматриваешь возможные варианты отъезда. Все эмоциональные страдания преплавились в спокойные, но безапелляционные сборы. Тот, прошлый ты закончен, а новый даже не понимает, за что тот старый так долго цеплялся. Дальше уже только вопрос...

  І раптом ти розумієш, що ти сама собі море, сама собі найяскравіша на небі зірка. Люди приходять і йдуть... Хтось залишить лише сліди брудних черевиків на твоєму серці, які ти обов'язково вимиєш чистими думками. Хтось спробує витрусити з тебе останню краплю ніжності, не даючи нічого натомість, а лише наповнюючи свій власний мішечок щастя вщерть. А хтось постійно поруч. Люблячи тебе істинно і назавжди. Ти його не бачиш, тому що справжнісіньке, воно не для очей, воно для серця, яке відчуває його кожною клітиною і хоче бути з ним настільки, що одного разу неодмінно буде. «Метелик на апельсиновій часточці» Аліна Єрмолаєва

  "Місця на Землі вистачає на всіх. Лише людям завжди мало". Еріх Марія Ремарк. "Тріумфальна арка"

  Марина Жукова Мудрец и несчастный человек Как-то шел по дороге мудрец, любовался красотой мира и радовался жизни. Вдруг заметил он несчастного человека, сгорбившегося под непосильной ношей. — Зачем ты обрекаешь себя на такие страдания? –спросил мудрец. — Я страдаю для счастья своих детей и внуков. – ответил человек. — Мой прадед всю жизнь страдал для счастья деда, дед страдал для счастья моего отца, отец страдал для моего счастья, и я буду страдать всю свою жизнь, только чтобы мои дети и внуки стали счастливыми. — А был ли хоть кто-то счастлив в твоей семье? – спросил мудрец. — Нет, но мои дети и внуки обязательно будут счастливы! – ответил несчастный человек. — Неграмотный не научит читать, а кроту не воспитать орла! – сказал мудрец. Научись вначале сам быть счастливым, тогда и поймешь, как сделать счастливыми своих детей и внуков!

  Неважливо, скільки в тебе друзів. Важливо — скільки з них допоможуть тобі в скрутну хвилину і скільки згадають про тебе коли їм добре.

  "Життя іронічне… Потрібно пізнати смуток, щоб зрозуміти радість… Звук, щоб полюбити тишу… Відсутність, щоб цінувати присутність." ♡

 Я скучаю...   Это единственное объяснение моей тяги к прошлому.   Не помогают никакие советы и психотехники.   Можно только смириться, стараться скучать все тише и тише с надеждой когда-нибудь научиться просто помнить. Разворачивая обертку каждого нового дня, не зная, что под ней — солнце или дожди.   Напоминая себе улыбаться, чистить зубы, убирать постель и заваривать чай, который, может быть, успокоит сомнения. Нося в душе килограммы тротила в виде воспоминаний.   Эльчин Сафарли

 Чем дольше я живу, тем больше понимаю, как сильно наше отношение к жизни влияет на неё. На мой взгляд, отношение важнее фактов. Оно важнее прошлого, образования, денег, обстоятельств, неудач, успехов; оно важнее, чем кто-то что-то думает, говорит или делает. Отношение важнее, чем внешность, талант или мастерство. Оно созидает или разрушает компанию, церковь, дом. Примечательно, что каждый день мы стоим перед выбором: как мы будем относиться к окружающему нас миру сегодня. Мы не можем изменить прошлого, мы не можем изменить того обстоятельства, что люди поступают определенным образом. Мы не можем изменить неизбежного. Единственное, что мы можем, — это играть на той струне, что у нас есть, и струна эта — наше отношение… Я убеждён, что жизнь состоит на 10 % из того, что происходит с нами, и на 90 % из того, как мы на это реагируем. Вот так и с вами. Мы в ответе за своё отношение. Чарльз Свиндолл

  То, как ты поступаешь по отношению к другим людям, вернется к тебе рано или поздно. Это закон окончательного возврата. Он не имеет ничего общего с наказанием или вознаграждением. Так устроен мир. Ты получаешь то, что посылаешь. Это неизбежно. Вселенная - зеркало! Улыбнись, вас снимает скрытая камера! Всем доброго утра! Обнимаю! 💞

  Мовознавство, або лінгвістика Люди, які не одержали гуманітарної освіти, часто не знають, що вже 200 років існує наука про мову людини, мови різних національностей, народностей і племен, про усне та писемне мовлення. Передовсім пояснимо, як слід розуміти те, що мовознавство – це одна з гуманітарних наук. ЇЇ ще називають лінгвістикою. Усі науки, які зараз існують, можна поділити на ті, предметом вивчення яких є природа, та ті, предметом вивчення яких є людина, суспільство, людська культура в усіх її багатоманітних виявах. Ці науки про людей прийнято називати гуманітарними. До цієї групи належать такі науки: історія, філологія, мовознавство, літературознавство, мистецтвознавство тощо. Мовознавство та літературознавство часто об’єднують під однією назвою – філологія. Це давньогрецький термін, значення якого можна розуміти як науку про різні вияви людської мови, як усної, так і писемної. Потрібно сказати: поділ усіх наук на дві частини дуже умовний і не відбиває справжнього ста...

…і все-таки на світі варто жити... Когось кохати, а когось любити... І новий день, як свято, зустрічати... У добре вірити... Погане забувати... Навчитися прощати... І простити... Когось зустріти, лишніх відпустити... У серці зла й образи не тримати... І підніматись, впавши... І літати... Ліна Костенко

✨ Афірмація дня ✨ У моєму серці живуть лише любов, щастя та радість.

З роками відношення з людьми  стають простішими... Кудись зникають образи, розчарування злість... Зате приходить розуміння,  що до якої б підлості не опустилась людина, це її власна підлість   яка не має відношення до тебе.  І вже не хочеться нікого засуджувати.... Все чого дійсно хочеться... це посміхнутись вслід тим хто пішов  і подякувати тим хто вирішив залишитись  в твоєму житті....

  Символ вірності  У нас, в Україні, їх називають по-різному, а саме: білими птахами з чорною ознакою, буслами, чорногузами, чугайстрами, бузьками, але найчастіше – лелеками. З давніх-давен шановані вони за подружню вірність і довірливість до людини. Ці птахи турботливо ставляться до своїх нащадків, раз у раз повертаючись у гніздо з різноманітною їжею, лише коли-не-коли відпочиваючи. Про те, як з’явилися лелеки, існує цікава легенда. Кажуть, рятуючись від вселенського потопу, славнозвісний Ной поселив у свій ковчег багато пар різноманітних тварин. Коли вода пішла із земної твердині, вони знову почали розмножуватися. Але Богу не сподобалися жаби, ящірки, слимаки, змії, які, на його думку, спотворювали обличчя створеного ним світу. Тому одного разу він, піймавши всіх цих тварин, зав’язав їх у мішок і доручив одному чоловікові втопити лантух у болоті. А ще суворо наказав не розв’язувати та не зазирати всередину. Але чоловік не послухав, розв’язав – і сталася біда: усі бранці швид...

  Золоте слово Мономаха Володимир Мономах увійшов в історію не тільки мудрим і далекоглядним правителем, одним з найавторитетніших політичних діячів Київської Русі, а й відомим, по-справжньому талановитим письменником, чиє слово ось уже стільки століть не змізерніло та не змаліло у своїй мудрості. Як відомо, цей князь дбав про просвіту рідної землі, кохався в книгах, вільно володів п’ятьма мовами. Після нього залишилася ціла рукописна збірка творів, а саме: знамените «Повчання», адресоване дітям, лист до князя Олега й молитви. «Повчання» – це слова вже немолодої, зрілої людини про те, як належить жити у світі, яких непорушних законів слід дотримуватися. Усі ті правила продиктовані вимогами християнської моралі, спрямовані на очищення людських помислів, виховання в дусі доброзичливого ставлення до всіх, а надто – до знедолених, нещасних. «Не проминіть ніколи людину, не привітавши її, і добре слово їй мовте», – радить він нащадкам. З творів Володимира Мономаха постає яскравий образ е...

  Козаки на морі Козаки були вмілими воїнами не тільки на суші, а й на морі. Їхні славнозвісні чайки не боялися нічого: ні бурі, ні оснащених важкими гарматами турецьких галер, до яких вони  сміливо підходили впритул і брали на абордаж. Слово «чайка» походить від тюркських «чаік-каік», що значить човен, дубок. Вони, як правило, були 12 метрів завдовжки. На кожну сідало кілька десятків невтомних веслярів – і чайка, розсікаючи воду, летіла, як справжній птах. Якщо козаки бачили на морі турецьку галеру, їхні чайки миттю шикувалися у формі півмісяця, щоб вона не змогла втекти. Наближаючись до ворожого судна, запорожці вели невпинний вогонь, змітаючи ним усе з палуби.  До речі, з давніх-давен дійшли свідчення самовидців про загадкове козацьке судно, яке було, мабуть, одним із перших варіантів підводного човна. Воно мало два днища, між якими клався баласт для занурення. А у висунуту над поверхнею моря трубу – прообраз майбутнього перископа – козаки вели спостереження. Історія к...

  Гетьман Петро Сагайдачний Гетьман Петро Сагайдачний – це одна з тих світлих постатей, які назавжди залишаться в народній пам’яті. Він, людина широкого розуму, добре розумів головні проблеми політичного, економічного, освітянського та станового життя своєї епохи. Знався на проблемах не лише в Україні, а й у суміжних державах. Крім того, йому був притаманний великий дипломатичний такт, завдяки якому, не оголюючи свого меча, Сагайдачний зумів домогтися в поляків таких благ для свого народу, про які жоден український гетьман ні до нього, ні після нього і мріяти не смів. Петро Сагайдачний розширив козацьку територію і збільшив кількість свого війська до не бачених доти розмірів, заклав підвалини для подальшого існування українського козацтва. За час своїх вторгнень у Крим і Туреччину Сагайдачний визволив із важкої неволі силу-силенну бранців-християн, а також людей інших вірувань, чим осушив сльози багатьом матерям, сестрам, дідам і батькам. Він, до речі, надзвичайно любив свою рідну ...

Нестор Літописець Він прийшов до Києво-Печерської лаври сімнадцятилітнім юнаком і назавжди залишився там, щоб стати не тільки монахом-чорноризцем, а й батьком української історії.  Усі історики сходяться на тому, що Нестор був надзвичайно освіченою людиною, добре знав і давньоруські, й іноземні літописи, які читав в оригіналі. Нестора часто називають літописцем. Це так, він справді писав літописи. Але правильніше було б назвати його письменником та істориком. Він дотримувався літописних форм і хронологічної послідовності викладу подій, але прагнення висловитися ширше та докладніше диктувало йому численні вставні оповіді в «Повісті временних літ». Це виходило за рамки загальноприйнятих тоді сухувато-ділових сказань. Так конкретизовано й художньо яскраво до Нестора не писав на Русі ніхто. Серед багатьох людей поширена така думка: Нестор – єдиний автор «Повісті временних літ». Вона помилкова. Нестор звів в одне ціле різні літописи, створені його попередниками, творчо опрацював їх, зба...

  Канів Канів – місто з особливими пам’ятками. Головна серед них – Тарасова, або Чернеча, гора, на якій похований усесвітньо   відомий геній українського народу Тарас Григорович Шевченко. Тут облаштовано меморіальний комплекс – одне з найшановніших місць в Україні. Крім меморіалу, тут розташований історико-культурний заповідник, який першим у країні здобув статус національного. Над Дніпром височіє Шевченкова могила, яка   схожа на величезний скіфський курган. До пам’ятника ведуть 342 сходинки. Тарас Григорович відвідував Канів і бажав оселитися тут на схилі літ, проте планам не судилося справдитися. 1861 року поет помер і був похований у Петербурзі. Друзі Шевченка, пам’ятаючи про його мрію, наполягали на тому, щоб перевезти тіло на рідну Вкраїну. Перепоховання поета стало визначною всенародною подією. Канів   заснував князь Ярослав Мудрий. Від часів Київської Русі дійшло небагато архітектурних пам’яток, і кожна має величезну культурну цінність. До наших днів зб...

  Володимир Великий Князь Володимир – син великого воїна Святослава, який завоював   пів-Європи і, потрапивши в печенізьку засідку, склав голову на дніпрових порогах. Сім довгих, сповнених складнощів років Володимир витратив, щоб утвердитися в Києві. Він доклав якнайсерйозніших зусиль до зміцнення та об’єднання держави. А ще, зневірившись у язичництві, запровадив на Русі християнство. За часів правління Володимира Київ було прикрашено монументальними спорудами. Як засвідчив німецький хроніст, за тих часів у столиці було чотириста церков. Є підстави вважати, що за Володимира в Києві було збудовано прекрасний пишний палац і ряд не згаданих у літописах споруд. Перед Десятинною церквою стояла бронзова четвірка коней, а також статуї привезених із Корсуня античних богів. Протягом багатьох років князювання Володимир будував нову фортецю. Захисний пояс складався з високих земляних валів, насипаних на дерев’яних конструкціях. У валах прорізали кілька воріт, головними з них були...

  Конституція Пилипа Орлика У квітні 1710 року в Бендерах відбулася рада козацької старшини, яка відступила з Мазепою. Обирали гетьмана. Ним став Пилип Орлик, найближча до покійного людина, колишній генеральний писар. Як свідчать історики, за походженням Пилип Орлик – чех, але свою долю пов’язав з Україною. Він закінчив Києво-Могилянську академію, вирізнявся високою освіченістю. Мав літературний талант, писав поезії. Безперечно, це була людина непересічна в усіх розуміннях. Рада в Бендерах була важлива не тільки тим, що на ній було обрано гетьманом сподвижника Івана Мазепи. Там уперше в історії було прийнято Українську Конституцію, у якій говорилося про вільну та незалежну державу, що захищає права людини. Цей документ свідчить про глибоко демократичні засади кабінету Пилипа Орлика, а також про те, якою серйозною політичною фігурою був він сам. Конституція значно випереджала свій час – і за неї почав боротьбу Пилип Орлик. Попереду в гетьмана – важка та довга боротьба за Украї...

  Шевченко в Києві У Києві Тарас Шевченко жив наїздами не більше двох років. Однак стародавнє місто, омите дніпровими хвилями, багато важить у всіх творчих доробках Кобзаря, а саме: поетичному, прозовому, образотворчому, а також і в особистій долі. На ньому не могла не позначитися сама атмосфера суспільного та культурного життя Києва, його славне минуле. Молодого поета, який приїхав до міста в 1843 році, вабило все: краса древніх храмів, скарби бібліотек, інтенсивність і внутрішня напруга політичного та суспільного життя. Тут, до речі, лунали тоді відголоски декабристського руху. Тарас Шевченко раз у раз звертався думкою до сміливців, трагічна доля яких мала великий вплив на формування його світогляду. У Києві Тарас Григорович застав чималий гурт освічених молодих людей. Саме тут зріли ідеї, які згодом стали політичною платформою Кирило-Мефодіївського товариства. Тарас Шевченко щиро любив Київ. Але найріднішим, мабуть, був для нього будинок на Пріорці. Про нього в спогадах ві...

Я зовсім не хочу бути сильною і сміливою. Я хочу бути маленькою, тендітною і слабкою, сховавшись за широку спину великого, могутнього і безстрашного. Я не бажаю бути мудрою. Мені подобається бути наївною дівчинкою, яка уважно слухає кожне слово розумного і мудрого. Мені хочеться бути ЗА чоловіком, а не попереду нього. Нехай він кличе мене вперед, до зірок, назустріч мрії, а я слухняно і довірливо піду слідом. Мені потрібен чоловік, а не хлопчик. Той, хто знає, вміє і розуміє більше за мене. Набагато більше. Я хочу дозволити собі бути ніжною, поступливою і слухняною. Більше того, іноді бажаю бути примхливоюмаленькою істеричкою і знати, що на мене за це не образяться. Я мрію бути поруч з таким чоловіком, який подарує мені цю розкіш - бути Жінкою.

РАДІСНА людина бачить у всьому радість. Жадібний голосить з приводу жадібності інших. ДОБРИЙ захоплюється добротою людей. Дурний вишукує у всьому дурість. Людина З Гумором на все дивиться з посмішкою. ЗЛИЙ звертає увагу на агресію інших. ПОЗИТИВНИЙ у всьому знайде позитивний бік. НЕЩАСНИЙ буде зустрічати таких самих як він. ЩАСЛИВИЙ побачить у всьому світ і поділиться щастям з усім світом.

_*Афірмація дня*_ _🌟Я насолоджуюсь кожною миттю вихідних. Вони дарують мені спокій, радість і можливість відновити свою енергію.🌟_ #афірмація_дня

  Рідна мова Не можна ходити по рідній землі, не чаруючись виплеканою народом у віках рідною мовою. Виплеканою, подарованою нам на віки вічні, щоб берегли, щоб леліяли, щоб розвивали далі. Слова можуть об’єднувати та роз’єднувати, але та сила, яка єднає, у стократ дужча. Усього-на-всього одне промовлене слово часто може змінити все. У нашого народу немає скарбу більшого, як його мова. І коли є загроза хоч дещицю цього скарбу втратити, нас проймає тривога. Як матір за рідну дитину, як дбайливого господаря за чистий лан. Маємо зробити все для того, щоб не згорнулися крила, щоб не обірвалася золота нитка, яка веде з давніх-давен у наші дні. Слова – це ті ж зернини, що впали в родючу землю, це хліб наш насущний, без якого немислиме саме життя. Слова – це крила ластівки, вона їх не почуває, але без них не може злетіти. Слова, сказані й не сказані ще ніким, живуть у душі народу. Свято української мови – це ствердження життєдайності рідного народу, його вільного розвою, його без...

  Червона калина Під холодним вітром тремтять кущі, мерзнуть дерева. Вони вже давно стоять голі, і скоро зима подарує їм новий одяг, але її ще немає. Пожовкла трава, почорніло опале, побите першою памороззю листя. Низьке осіннє небо з холодними подертими хмарами геть сіре, і такі ж похмурі ліс і земля. До речі, саме в листопаді зазвичай найменше сонячних днів, тому майже кожен осінній день схожий на сутінки. Сніг уже декілька разів укривав землю ковдрою, але була вона білосніжною зовсім мало та швидко танула. Ще не прийшов із півночі великий караван із снігових хмар, який засипле поля, і ліси, і дороги. У лісі горить-палає калина, виблискують її червоногарячі кетяги. Недаремно, мабуть, і складав народ свої кращі пісні саме про неї, адже навіть у найпохмурішу пору дарує вона лісові свою красу. Ягідки стали ще розкішніші після того, як опало з кущів останнє листя. А весною калина буде справжньою красунею. Білі плоскі суцвіття, що нагадують медальйони, прикрашатимуть кущі. У кві...

  Чим пахне літо? Чим пахне літо? Стиглою полуницею, червоногарячим сонцем розігрітою, від чого її запах стає ще сильнішим, а також теплою річковою водою, прогрітою на мілководді. Крім цього, є й аромат трави, недавно скошеної, у якій ще блукають квіткові відтінки, але вже пробивається духмяність сіна. Багато в червня пахощів і фарб. У яскравому його різнотрав’ї граціозно похитують голівками білосніжні ромашки, малиново-червоними вуглинками світяться квіточки лісової герані, золотаво-жовтими зірочками блищать китички звіробою. За народними прикметами, ось-ось у лісі з’являться перші, давно очікувані гриби. А на початку липня до літніх пахощів і фарб доєднуються нові. Тільки не треба шукати їх на галявинах. Вони там, де високі дерева гордо тримають кучеряві крони, а в тих кронах гудуть бджоли, збираючи з жовтуватих квітів нектар, щоб зробити один із якнайцінніших продуктів – запашний світлий липовий мед. Чи бачили ви, як цвіте липа? Глянеш – і застигнеш у захваті! Квіти в не...

  Андрій Малишко Невтомний трудівник, сказати б точніше, невтомний каторжанин свого жорстокого натхнення, Малишко був людиною вогнистого темпераменту. Ніжність, невичерпні поклади якої йому подарувала природа, була в нього так само з горючого матеріалу. Він не міг написати ні рядка без пожежі в грудях, без клекоту крові в жилах, без вогненного перевтілення в образи чи в ідею свого задуму. Кожен раз наново голим нервом Малишко сприймав усе: радощі та печалі людського життя, веселощі та смуток природи, суперечливості нашого машинізованого віку… В Андрія Малишка було багато літературних учителів. Навіть осягнувши мистецьку незалежність, він інколи по-молодечому захоплювався творами інших письменників. Благородний спокій канонічних віршованих форм, як і білий вірш, у доробку поета – це слід такого захоплення творчістю Рильського. Якщо говорити про глибинний зв’язок зрілої поезії Малишка з постійним центром впливу, який посилає життєві імпульси, принаджує, як зоря, то це зв’язок із ...

  Криниці Здавна в народі кажуть: яка криниця – такий і господар, який поріг – така й господиня. У цих словах, немов у дзеркалі, відбилися не лише людська працьовитість, але й охайність, відповідальність, адже споконвіків люди намагалися оздобити своє обійстя мистецькими витворами, прикрасити неповторними речами. Криниці – це найсвятіше місце, тому до нього ставилися з особливою увагою. Скрізь: у селах, на гомінких перехрестях, просто серед поля – пропонують кришталеву воду колодязі, які турботливо прихорошено працьовитими руками. Над ними зводили всіляких форм дашки. Вони були прикрасою та мали практичну доцільність: вода завжди була чистою. З особливим смаком прикрашали зовнішнє цямриння. На фронтончиках – різноманітні фігурки: силуети тварин, птахи, квіти. Це не просто криниці – це диво-музейчики, краї яких оздоблені контурною різьбою чи художніми розмальовками. Традиційним було висаджувати тут калину – український символ честі, вірності. Це дерево, до речі, не тільки прикра...