Людмила Степанишена
Вже скрізь по світу всі чекають свята, А в Україні йде страшна війна... Чекають тут синочка, брата, тата, Нерви натягнуті, немов стальна струна. Не хочеться ні снігу, ні ялинки, Ні подарунків під подушку, як торік... Не пахнуть зовсім святом мандаринки. Щасливі ті, у кого вдома чоловік. Щодня повсюди світло вимикають, Та темрява - не найстрашніше, що в нас є! На неї люди вже увагу не звертають, Бо інше в кожного із нас болить. Своє. В думках у всіх лише одне бажання, Почуй нас, Всесвіте! Благаємо, - здійсни! Нехай припиняться всі біди і страждання, Й додому вернуться всі доньки і сини!