Спадок (оповідання) - Доню, дитинко…… Цей голос долітав до мене, наче з того світу. Якби йшла поночі, то боялася б не на жарт. Але то був день і майже центр села. Почала дослухатися, хто і головне – звідки - мене кличе. - Доню, поможи, я тут в рові, оступилася…. Йду на голос, розгортаю хамороть, що розкинула попри дорогу свої загребущі руки, затуливши від очей перехожих колись доглянутий будинок. Вона тут, старенька пані Ванда, в заростях, наче маленька крихітна пташка, що заплуталась у сітці, заплуталась у сильцях днів, які стриножили її наприкінці життя. Висохле личко, наче пергамент, розповідало про пережите. Худенька, трохи зігнута постать жінки розпласталась в маленькому здолинку, що біг попри дорогу, подекуди зарослий хабузинням, а, здебільшого, дбайливо вичищений галицькими господарями. Ванда завжди жила добре. Її батько виїхав до Канади ще в перші часи еміграції. Чого не забрав із собою трьох дочок – того я не знала, але з часом по собі залишив дітям чималий с...