Новела Сутеніло. Велетенські темно-сині хмари, гнані рвучким вітром, безладно пливли у вечірньому небі. Час від часу цю картину передгрозового неба пронизувала блискавка, а потім вчувався протяжний гуркіт грому. Вітер безжально хлистав дерева та кущі, пригинав долу квіти і трави. Здавалось, йому не терпілося почати справжню літню грозу. Старенький самотній священик якраз готувався до сну. Він ще стояв навколішки і шепотів свої молитви, коли перша важка крапля дощу впала на порослий мохом дах його невеличкого будинку і, розбившись, потекла маленькими струмочками додолу. За нею впала друга, третя краплина і за якусь мить шум дощу заглушив шепіт молитви. Виливши у щирій розмові з Богом все, що наболіло на душі, старенький служитель вмостився у ліжку і, прислухаючись до мелодії дощу, непомітно для себе заснув. Але незабаром його сон порушив настирний стукіт у вікно. – Хто б це міг бути у таку негоду? – подумав священик. – Хто там? – лагідно запитав, відчиняючи навстіж двері непроханому...
Публікації
Показано дописи з грудень, 2017