Життя прекрасне і чудове_2015

У долоні літа падають зорі, мов золоті сльози гарячого серпня. Готуються до вирію птахи. І ми відлітаємо… Хтось – у мрії та сподівання. Хтось – на чужину. Хтось – у Вічність… Стоїмо на пероні серпня, обійнявши поглядом рідне небо. – Будь для нас погідним, – шепочемо серцем. А небо просить дощу, аби змити втому і відпочити від спеки. Стигле літо стеле жовті обруси з раннього опалого листя. Пригощає яблуками, грушами і сливами, яким ще не пора бути спілими. Бо вони – пізні, осінні. – Куди ти поспішаєш, світку? – запитуємо у дня, який ще недавно був ранком, а вже вкладає спати сонце. – А куди ви поспішаєте, люди? – запитує день, намагаючись нас зупинити, аби не пройшли мимо долі, літа, мимо квітки, яка розквітла саме для когось із нас… …- Як скоро минає життя, – кажемо з сумом. …- Як швидко ви пройшли повз мене і майже не помітили, – зітхнув учорашній день, дивлячись услід часу, який майнув, наче видиво, залишивши ще менший окрайчик літа… Так і Ісус Христос у Своїй великій любові...