Ой на Івана...

Рясними пасами дощу 

й піснями розхитана тиша.

То дівка, що співом своїм

сорочку на грудях колише.

А легінь цей неговіркий

туливсь до води, як до мами...

Підбитий пасами дощу

упав у траву під ногами.

І пахло зело молоком,

напругі уста паленіли,

під віями день колихавсь,

сорочка на грудях горіла.

Каміння росло під дощем,

збігали патьоки шалені,

пручалась трава молода,

затиснута спрагло у жмені…

Зоряна Замкова