Явдоха Рагулівна Незрівнянна і українська мова. Ч. 1.

Болюче для українців мовне питання, та розпочинати його доведеться з історії, яка сталася у такому недостойному приміщенні, як туалет.

Загалом Явдоха Рагулівна Незрівнянна ходить у туалет нечасто. Тому що «нема чого туди вештатися! працювати треба, бо галузь гине!» Та час від часу навіть такі завзяті трудівниці змушені туди навідуватися. 

Про те, куди збирається Явдоха Рагулівна, одразу здогадується весь відділ стратегічної роботи АБМТЦ. Спочатку вона з гуркотом відкочується на офісному стільці, спинкою якого гатить з усією силою свого здорового духу об стіл тендітної Орисі. Та, зойкнувши від несподіванки, перелякано сахається назад, наступаючи на ноги професора Ромуальда Гавриловича Дивного, який хоча і сидить за Орисею, але транзитом через Орисин життєвий простір випростовує довгі ноги майже аж до Явдохи. 

Поки колеги вгамовують переляк, Явдоха Рагулівна рвучко хапається за ручку ящика робочого столу, при цьому амплітуда того помаху і прикладена сила здатні зупинити норовливого коня, а не те що впоратися з хирлявими офісними меблями, ящики яких до того ж оснащені ковзними коліщатками.

Упевненим рухом Явдоха Рагулівна несамовито тягне на себе край рулону туалетного паперу. І завзято намотує, намотує, намотує на кулак метри, подібно отим котам на унітазах у Тік-Тоці.

Потім вона піднімається, крякаючи, вигинає задубілий і закляклий від тривалого сидіння і каторжної розумової праці стан і, змітаючи дебелим крупом усі необачно залишені на краях столів речі, вирушає вузькими проходами до виходу. Начувайтеся книжки, лампи, чашки і всі інші, хто вчасно не схоплений дбайливою рукою власника!

Явдоха Рагулівна відкопилює нижню губу, задирає носа, надягає поблажливо-зневажливу посмішку і вирушає коридором. Її хода коридорами АБМТЦ – то тема окремої розмови, яка не розрахована на плебеїв. Ну, хіба що нещодавно осиротілий немолодий хлоп, залишений напризволяще Матір’ю у краях, оповитих знаменитим туманом, може сподіватися на майстер-клас з такої ходи своїми streets, roads, squares, and lanes.

Явдоха Рагулівна не встигає не те, що зробити всі ті свої нагальні справи, у яких прибула до туалету, а навіть клацнути шпінгалетом. Та задля праведного діла можна ж і потерпіти! На напівзігнутих ногах Явдоха стрімголов кидається з кабінки: швидше! швидше! швидше! З почорнілим обличчям вона влітає у відділ, хапає щось зі столу і блискавкою назад. Що трапилось?!! – лякаються колеги. Але захекана і змокріла Явдоха Рагулівна тільки тихо шепоче: потім, потім, все потім!

Швидше! Швидше! Швидше! Все життя пролітає перед очима, як одна миттєвість: кривуляси Явдосі-першокласниці, «відмінно» за твір у 5-ому класі, правило дев’ятки і остання редакція правопису...

Швидше вітру несеться старече тіло коридором. Папір на кулаці розмотався і віється за бігункою, як бант за піонеркою, майже паралельно підлозі. Так швидко біжить Явдоха! 

З-за рогу наздоганяють колеги: Явдохо Рагуліііііііііііііііівно! Що трапилося?!!

Направо! потім ще раз направо! чотири сходинки! тепер наліво!

…На порозі туалету в очах темніє, руки слабшають і випускають червону ручку, яка дзвінко цокає об підлогу і котиться до стіни. Та цього Явдоха Рагулівна вже не чує: ноги підкошуються, і непритомне тіло падає на підлогу, як Берлінська стіна, надійно загородивши прохід у жіночий туалет.

Та і через тіло видно все. Незрівнянна спізнилася…

На дверях однієї з кабінок огрядно висить ще одна войовнича захисниця української мови – пихата 150-сантиметрова Пріська. Міцно вхопившись за край дверей лівою рукою і сперши всю вагу свого 130-кілограмового тіла на самі тільки великі пальці ніг, як балерина на пуанти, Пріська тягнеться вгору, як стеблина до сонця, і несамовито слинить затиснутий у правій руці червоний олівець (до речі, його таки відмінили чи ні? ;-) ), аби закреслення літер, галочки, хвилясті лінії та інші редакторські витребеньки на нерівно відірваному листочку у клітинку зі шкільного зошита випуску 1975 р., що біліє на дверях туалетної кабінки, було видно з останнього ряду гальорки, яка стовбичить на порозі за зомлілим тілом.

А все ця небезпідставно зневірена у фемінній витонченості й акуратності прибиральниця баба Галя! Використавши весь запас ля…в, лах…др, прошм…вок та інших влучних характеристик гламурних дів, вона у розпачі розмашисто вивела на тому злощасному листку: «Жєнщіни! Сєріть в унітаз, а не мімо!!!» і причепила на двері.

Шевельова Н.