У вже відомій нам з вами казковій установі з поважною назвою Архів-Бібліотека-Музей-Трохи Театру-І Багато Цирку (АБМТЦ) не було ні ресторану, ні кафе, ні їдальні, ані навіть буфету. Тому всі співробітники їли на робочих місцях. 

У відділі стратегічної роботи жували, смакували і плямкали протягом усього робочого дня. Тільки-но випивали вранці каву або чай, як хтось починав тихесенько на весь кабінет шарудіти обгорткою цукерки, інтимно гризти сухарик чи бублик, апетитно наминати печиво, виключно з естетичною метою вирівнювати край криво відпанаханого продавчинею шматочка торта, бісквіта або кремового рулету, хрумкати яблуками і грушами або уплітати апельсини і мандарини, залежно від сезону.

Так година за годиною ледве доживали до обідньої перерви. Про її початок набатом сповіщала Явдоха Рагулівна Незрівнянна. Замахуючись, наче на спартакіаді з метання малого м’яча на дальність, вона відводила руку аж до Орисиного носа і смачно лупила вареним яйцем по поверхні стола – БАЦ! БАЦ! БАЦ!

Анжела Працьовита – заступниця завідувачки відділу Октябріни Владлєнівни Вінтажної, спеціально навчена мити холодильник людина – діставала свою ароматну відбивну з морської видри, смажену на тюленячому салі.

Професор Гордій Юхимович Незламний традиційно обмежувався кефіром з булочкою «малятко» і жменькою малини або лохини.

Готувався до трапези й професор Ромуальд Гаврилович Дивний, чинно розкладаючи на тарілі свою веганську магію: 1/2 квіточки кульбабки, по 1/2 листочків трьох видів салату, 1/2 волоського горіха, по одній гілочці селери, петрушки, кропу, 1/4 листочка руколи, одну квасолину, посипав все це 10-ма насінинами льону, додавав на гарнір одну чайну ложечку гречки і наминав за обидві щоки.

Прямісінько перед носом професора Дивного діставала масивний шмат м’яса тендітна Орися, без якого вона, що б не з’їла, була голодна, а тому сердита і дратівлива.

Завідувачка відділу Октябріна Владлєнівна Вінтажна традиційно вичікувала, допоки колеги з’їдять перші два-три шматочки харчу і голосно кликала когось до свого столу у терміновій справі, негайне невиконання якої могло призвести до катастрофи світового масштабу. Цього разу жертвою вона обрала свою давню подругу пенсіонерку Марію Степанівну: «Маню, а йди-но сюди, я тобі покажу щось на своєму моніторі».

Марія Степанівна нависла над столом завідувачки усією авторитетністю своєї гренадерської постави, придивилася, випросталася, аби за методикою споживання образотворчого культурного продукту краще роздивитися здалеку, хмикнула, нахилилася ближче до монітора, покліпала, знову відсунулася подалі. Спантеличено взялася за підборіддя, потім рука звично ковзнула вниз на шию і…. клац! клац! клац! – весело посипалися, наввипередки поскакали по столу, по стільцях, по підлозі великі важкі перлини. 

Мар’янчине «ой! у Марії Степанівни намисто порвалося!» зірвало усіх з місць миттєво. Колеги загомоніли, заметушилися: що? де? яке намисто? позбігалися до столу завідувачки і кинулися перевертати все навкруги догори дригом.

Орися необачно підняла клавіатуру, викладену завідувачкою прямо на стіл за старою звичкою, сформованою ще за роботи з першими комп’ютерами у часи перебудови, коли про ковзні підставки ще ніхто й гадки не мав. З-під клавіатури раптом випурхнула на волю унікальна колекція абияк скручених обгорток більшої частини асортименту Рошена, Харківської бісквітної фабрики, Конті, АВК та ще чиїсь, але того Орися вже не встигла роздивитися: Октябріна Владлєнівна суворо блимнула на неї оком, обурена таким нахабним зазіханням на її власність.

Дісталося й Соломії Богданівні, яка легковажно смикнула ту пусту підставку для клавіатури під столом завідувачки. Однак жодна перлина туди не вскочила. Там давно вже засох і вкрився шаром пилу й крихт самотній недогризок яблука…

Нарешті колеги зібрали всі перлини, які закотилися у більш-менш доступні місця. 

«Маріє Степанівно, а скільки перлин було у намисті?» – діловито спитав Ромуальд Гаврилович.

Виявилося, що не вистачало однієї. «Та не треба шукати, хай їй грець» – ніяковіла Марія Степанівна, розчулена турботливістю колег.

Однак, стратеги не вгамовувалися і, схопивши мобільні телефони, вже світили у найпотаємніші куточки кабінету. «Ого! Та тут скарби піратів Карибського моря» – перемигнулися колєжанки і, потираючи руки, запланували: «От нехай тільки Октябріна Владлєнівна піде у відпустку».

«Знайшла!» – вигукнула Октябріна Владлєнівна з найвіддаленішого кутка.

«Октябріночька Владлєнівночька знайшла перлинку!» – голос Анжели Працьовитої залипав у товщі халви, рахат-лукума, пахлави, щербету, нуги, мармеладу і зефіру, щедро залитих шоколадом з медом. «А пам’ятаєте, минулого разу, кілька років тому, коли у Гордія Юхимовича з окулярів випав гвинтик, його теж саме Октябріночька Владлєнівночька знайшла…» – останні слова Анжела вже ледве вимовляла у млосному екстазі від захоплення неперевершеними досягненнями завідувачки відділу стратегічної роботи. 

Октябріночька Владлєнівночька лише поблажливо посміхнулася самим тільки краєчком губ і підвела брову: «Знай наших» – мовляв.

«Ага!» – подумала принишкла у своєму кутку Явдоха Рагулівна Незрівнянна, яка у такому недостойному занятті із збирання чиїхось там перлин, звичайно ж, участі не брала. «Ось кого я візьму собі у компаньйонки! І мені за це нічого не буде». 

Після обіду, з лютим свистом висмоктуючи застряглі між кутніми зубами волокна смаженої курочки, яка органічно доповнила Явдохин банкет, завзято заходилася працювати. «Нахаби такі! Невігласи!..» – ображено шепотіла Незрівнянна собі під ніс. «Цього року знову Нобелівську премію мені не дали, Шевченківську не дали… у Britannica, у Americana, у Le Grand Larousse не внесли... та куди там! навіть у Who is who!.. навіть у Книгу рекордів Гінесса не втрапила!» – гнівно обурювалася вона. 

Потім тихееееесенько пролізла в електронну версію галузевого тлумачного словника (він за сумісництвом виконував також функції літопису всієї галузі), над яким працював відділ стратегічної роботи АБМТЦ, і у статті про Жиннєське училище дописала абзац про видатних випускників. Правда, за всю звитяжну історію цього закладу освіти їх виявилося лише двоє: «фахівець Анжела Працьовита» і «найталановитіша, найрозумніша, найвідповідальніша» і ще чотири рядки різних «най»-«най»-«най» разом з «гарна господиня, вірна дружина, неймовірно жіночна жіночка, у чому неодноразово давав змогу переконатися МійПітюньчік».

«Маріє Степанівно, давайте-но перли сюди, я їх на нову нитку зберу!» – Явдоха краєм вуха почула голос Ромуальда Гавриловича. «Отакої!» – схаменулася вона і дописала: «і красунька».

Шевельова Н.