Історія виникнення парфумів

  

«Парфуми – це невидимий, зате незабутній, неперевершений модний аксесуар. Він сповіщає про появу жінки і продовжує нагадувати про неї, коли вона пішла».

 

Коко Шанель

 

Запахи відіграють важливу роль в нашому житті. У стародавні часи люди використовували аромати, щоб залучати богів і відлякувати злих духів. Історія рясніє величезною кількістю цікавих фактів про духів. Наприклад, в Древній Греції ялівцем обкурювали будинки, вірячи, що це допомагає від удару блискавки. А шамани в різних культурах використовували дим від рослин для того, щоб виганяти з людей хвороби.

Мистецтво парфумерії зародилося в стародавньому Єгипті 4000 років тому. Перші парфуми представляли собою ароматичні масла, які добувалися з рослин.

У середньовічній Франції аромати активно використовувалися для того, щоб замаскувати сморід роками немитого тіла.

Сучасні парфуми, що складаються з ефірних масел і алкоголю, з'явилися в ХІV ст., в Угорщині. Ближче до кінця XIX ст. парфумери навчилися синтезувати запахи окремих рослин і фруктів. А розвиток хімічної галузі уможливив створення складних композицій, а також появи ніші наливної парфумерії. До складу сучасних парфумів може входити до 300 різних інгредієнтів, за допомогою яких формується неповторна композиція.

У далекому 1709 р. Йоганн Марія Фаріна заснував у Кельні першу в світі парфумерну фабрику, використав словосполучення Еau de Cologne (франц. «вода з Кельна») та винайшов технологію, яка в основі залишається незмінною й досі.

На відміну від героя роману Зюскінда «Парфумер», Фаріна не був ані жебраком, ані французом. Він народився 1685 р. в заможній сім’ї в італійському містечку Санта Марія Маджоре на самому кордоні із сучасною Швейцарією. Члени сім’ї Фаріна, родовід якої тягнеться з XIII ст., розраховували, що спадкоємець згодом стане поважним господарем маєтку й посяде передбачене для нього місце на першій лавці на незмінних недільних богослужіннях.

Ілюзорність цих планів зрозуміли вже в перші роки життя молодого Джованні (італійський варіант імені Йоганн), у якого з’явилася майже маніакальна пристрасть усе нюхати. За це він навіть отримав прізвисько «Ніс». Увесь вільний час юний Фаріна проводив у своєрідній грі з усіма запахами, на які натрапляв у батьківському містечку.

Коли юнак досяг повноліття, сім’я відправила Джованні в Нідерланди вивчати хімію. З набутими знаннями й батьківськими грошима 24-річний Фаріна прибуває до Кельна, де відкриває фірму з продажу товарів розкоші.

Місто справило на молодого «Носа» гнітюче враження: повсюдна антисанітарія, відсутність каналізації, відходи людської й тваринної життєдіяльності, що просто течуть вулицями, трупи свійських тварин, які тижнями не прибирають із тротуарів, а головне – люди. Останню епідемію чуми Кельн пережив усього за 40 р. до приїзду Фаріни, а поширення хвороби містяни пов’язували з водою. Щоби хоч якось захиститися, бідні й багаті жителі намагалися якомога менше митися.

Порятунком міської аристократії від смороду були літри есенції – витяжки ароматів різноманітних рослин, які, проте, давали лише тимчасове полегшення. Запах есенції тримався на шкірі людини не більше 5-10 хв., після чого поступався «аромату» тіла.

Молодий Фаріна присвячує весь вільний час безкінечним пристрасним експериментам із рідинами та запахами. Його ціль – аромат, який буде не тільки приємним, а й максимально тривким. Рішенням стала дистиляція, якої Фаріна навчився в Нідерландах.

Використавши спирт як головний хімічний носій аромату, він зміг зробити запах не лише тривким, а й багатим. Спирт був розчинником, завдяки якому стало можливим створювати величезну кількість ароматичних композицій. У кельнській лабораторії Фаріна створює запах за винайденою ним технологією. Він намагається максимально точно відтворити аромат власного дитинства – весняної північноіталійської природи. Для цього Фаріна розчиняє у спирті есенції рослин, запах яких нагадує йому батьківщину: лайм, бергамот, мандарин, лаванду, чебрець, апельсин. Свій витвір парфумер називає французькою мовою – Еau de Cologne (українською читати як «одеколон»).

Досить швидко молодий підприємець стає зіркою вищого світу Європи. Попри високу вартість – одна пляшечка коштувала половину річної зарплати державного службовця, – поважні аристократичні сім’ї замовляють одеколон цілими партіями, розглядаючи його не лише як засіб нейтралізації тілесного запаху, а й лікарський препарат.

Тоді у людей було стійке уявлення про те, що сморід спричиняв хвороби, а приємний аромат, навпаки, був засобом захисту від них. Це спонукало клієнтів Фаріни додавати одеколон в їжу для «підвищення імунітету». Навіть на початку XIX ст. прихильник одеколону Наполеон Бонапарт додавав декілька крапель цієї рідини до цукру під час чаювання. Крім того, він щоденно використовував один флакон парфуму для обтирання.