Цікаві факти про жінок - Нобелівських лауреатів

  Нобелівська премія з літератури, щорічно присуджувана членами Шведської академії, – вища офіційна нагорода, якої може удостоїтися за свою творчість письменник. Численні нобелівські лауреати стали класиками літератури, їх книги цінує і з цікавістю читає вже не перше покоління…

Але в той же час про деяких письменників і пам’ятають лише тому, що колись на них зупинили свій вибір скандинавські академіки, а читачі зустрічають імена цих лауреатів хіба що в підрядкових примітках…

Подібні «помилки» нобелівського журі можна пояснити тим, що, на відміну від Нобелівських премій з економіки, природничих і точних наук – фізики, хімії, фізіології і медицини, – премію з літератури вручають, не чекаючи, поки досягнення претендента витримають перевірку часом. Крім того, у своєму виборі члени Шведської академії часом керуються мотивами, що мають слабке відношення до літератури – частіше за все політичними. Та все ж, як правило, вручення Нобелівської премії означає всесвітнє визнання внеску того або іншого автора у світову культуру.

Ні для кого не секрет, що жінкам в усі часи було складніше пробитися на письменницький Олімп, ніж особам чоловічої статі. Та й частка жінок-письменників і поетів серед представників цієї професії збільшилася лише останнім часом.

Відомо, що сестри Бронте публікували свої шедеври під ім'ям братів Белл. Шарлотта Бронте пояснювала це так: «У нас було неясне відчуття, що до письменниць прийнято ставитися з упередженням».

Складно сказати, чи впливали на рішення Нобелівського комітету гендерні забобони, але половина жінок стали лауреатами після 1991 року. Якщо брати останні 10 років, то Нобелівської премії були удостоєні 5 жінок-письменниць, а це вже позитивна динаміка.

 Світлана Аліксієвич:

1.  У 2013 році вважалася одним з претендентів на Нобелівську премію з літератури, однак премію отримала письменниця Еліс Манро з Канади.

2. У 2015 році стала лауреатом Нобелівської премії з літератури з формулюванням «за її багатоголосну творчість - пам'ятник стражданню і мужності в наш час».

3.   Дуже цікаво на цю нагороду відреагували російські ЗМІ, які почали миттєво «приписувати» премію Росії. Наприклад, видання snob.ru відзначило: «Вперше за 45 років переможець пише і говорить по-російськи».

4. Алексієвич називають «блискучим майстром художньо-документальної прози». У той же час іноді зустрічаються і критичні думки, що характеризують творчість Алексієвич як спекулятивно-тенденційну журналістику.

5.   В останні роки існування СРСР письменниця стала відома завдяки книгам «У війни не жіноче обличчя» та «Цинкові хлопчики». За книгу про війну вона навіть устигла отримати радянську державну премію. Далі були твори про Чорнобильську катастрофу, Чеченську війну та інші реалії пострадянського світу.

6. Книги Алексієвич виклика́ли критику з боку радянського режиму, письменницю звинувачували зокрема в «пацифізмі, натуралізмі, розвінчуванні героїчного образу радянської жінки» (про книжку «У війни не жіноче обличчя»).

7.    Алексієвич завжди критично оцінювала режими Лукашенка та Путіна.

8.  Те, що Світлана Аліксієвич отримала Нобелівську премію із літератури це є визнання правдивого слова всіх людей з пострадянського світу. З тоталітарного режиму, які за своє часто чесне слово віддавали життя. Її книги, насправді дуже важкі. Це такий портрет «совка», причому в момент страшних подій.

9.   «На Майдані я бачила фото - молоді, Небесна сотня. Я стояла і плакала. Це теж моя земля», - говорить Світлана Аліксієвич.

 Еліс Манро:

1.     Лауреат Нобелівської премії 2013 року – єдина письменниця, яка отримала Нобелівську премію за короткі оповідання. Еліс народила чотирьох доньок, проте одна із них померла відразу після народження. Канадська письменниця свого часу працювала офіціанткою, також збирала тютюн.

·     перший нагороджений канадський письменник;

·    тринадцята жінка, що отримала премію;

·     поки не має перекладів на російську чи українську

2.   «Маленькі люди, великі почуття, — пояснив прессі вибір Мунро постійний секретар Нобелевского комітету Пітер Енглунд. — Фантастичний опис звичайного життя». Еліс називають сучасним Чеховим за відсутність фальші в творчості, за тонкий та безжалісний аналіз життєвих ситуацій та поведінки людей...

3.    Манро почала писати оповідання після того, як стала домогосподаркою. В 40 її охопила страшенна депресія! Порятунком стало відкриття власного книжкового магазину. Оточивши себе книгами та відвідувачами, Манро відчула своє призначення. З тих пір на її рахунку 14 виданих книг та престижні канадські та світові нагороди.

4.   «Прочитавши некролог, Карла і Кларк» вперше дізналися, що за п’ять років до смерті Леон Джемісон став володарем великої премії. Премії за вірші. Це ніхто не обговорював. Очевидно, людям легше було повірити в зариті скляні глечики, набиті грошима, ніж в гроші, отримані за написання віршів».

 Ельфріде Єлінек:

1. До літературної творчості австрійську письменницю Ельфріде Єлінек лауреатку Нобелівської премії 2004 року підштовхнули нервові зриви та приступи паніки.

«Багато жінок виходять заміж або знаходять свою гибель в чомусь іншому».

Герта Мюллер:

1. Німецька письменниця Герта Мюллер лауреат Нобелівської премії з літератури 2009 року активно підтримувала українське бажання до євроінтеграції. А також була учасницею пікетування російської асамблеї в Берліні.

2. У 2008 році Союз письменників Швеції включив збірник Мюллер «Король кланяється і вбиває» у число 10 кращих книг останнього часу, написаних жінками.

«Намагатися виразити словами те, що у тебе на серці, все одно як втоптувати траву у землю. Але й мовчати не легше».

 Тоні Моррісон:

1. Тоні Моррісон лауреат Нобелівської премії з літератури 1993 року писала магістерську дисертацію на тему самогубства в творчості Фолкнера і Вірджинії Вулф.

«Чоловік – це всього на всього чоловік. А от син – це вже й правда щось!».

2.    Псевдонім «Тоні» - похідне від другого імені письменниці: Ентоні.

3. Тоні Моррісон - перша афроамериканка, удостоєна Нобелівської премії з літератури.

4. Роман «Кохана» включений у список 100 кращих романів англійською мовою, випущених з 1923 по 2005 роки, який був складений журналом «Тайм».

5.   У своєму інтерв'ю у 1998 році Тоні Моррісон не погодилася з визначенням «Раю» як феміністського роману і сказала: «Я б ніколи не написала що-небудь «феменістьське». Я не пишу «феменістських» романів».