Альпінарій

Альпіна́рій (від Альпи) – ділянка саду або парку, на якій відтворено гірський пейзаж і представлено рослини альпійської й субальпійської флори.

Перші альпінарії з’явилися у другій половині 18 ст. Головною причиною створення стали активний пошук та дослідженні науковцями й колекціонерами нових рослин із різних куточків світу, переважно високогірних регіонів. Для подальшого вирощування, розмноження й збереження завезених екзотів створювали максимально наближені умови їх природного місцезростання. Спочатку альпінарії мали лише наукове значення як колекційні ділянки для адаптації рослин альпійського та субальпійського поясів. У 1772 Аптекарський сад Челсі (Велика Британія) вперше представив широкому колу відвідувачів альпінарій, де експонувалася колекція рослин, завезених із Швейцарських Альп. Рослини було висаджено в оранжереї серед ісландського гравію та базальтової лави. Камінь фігурував важливим елементом для створення сприятливих умов вирощування представників високогірної флори й не мав естетичного навантаження.

Досвід працівників саду зацікавив науковців і колекціонерів, проте залишив байдужими садівників. У подальшому альпінарій широко популяризував ботанік А. Кернер (Австрія). У 1864 він опублікував книгу «Культура альпійських рослин», в якій детально описав власну колекцію високогірних рослин із Доломітових Альп, зібраних на висоті близько 2000 м. над рівнем моря. У 1870 вийшла книга садівника-практика В. Робінсона (Велика Британія) «Альпійські рослини для альпійських садів». Бурхливий розвиток альпінаріїв у Європі припав на другу половину 19 ст. Зокрема, в 1867 закладено альпінарій у Королівських садах К’ю біля м. Лондона, в 1871 – у Королівському ботанічному саду м. Единбурга, в 1803 – у саду палацу Бельведер у м. Відні. Ці альпінарії були вже не колекційними ділянками, а окремими архітектурними формами садово-паркового мистецтва. Розквіт альпінаріїв як самостійного декоративного елементу саду або парку припадає на початок 20 ст. Провідним фахівцем у проектуванні й створенні альпінаріїв того часу визнано мандрівника, колекціонера, ботаніка Р. Фаррера (Велика Британія).

Він заклав естетичні норми створення гірського садового ландшафту. У своїх працях описав нові завезені ним рослини для альпінаріїв, норми і принципи використання каміння в саду, техніку створення альпінаріїв, моделі природних гірських ландшафтів. Найпопулярнішими стали його книжки: «Мій скелястий сад» (1907), «Англійський скельний сад» (1913). Починаючи з 1920-1930-х зароджується ідея вирощування альпійських рослин без альпінаріїв, асортимент рослин значно розширюється, каміння утрачає своє першочергове значення – створення потрібних умов для зростання рослин, несе лише естетичне навантаження. Головний акцент переноситься з альпінарію як споруди на самі рослини. Відбувається зближення та взаємозаміна понять альпінарій, рокарій, кам’янистий сад. Проте і на початку 21 ст. альпінарій відрізняється від інших кам’янистих садів асортиментом рослин і походженням каменів. Для нього характерні декоративні рослини альпійської та субальпійської флори, каміння притаманне гірським масивам.

Розрізняють два основні види альпінаріїв: альпійська гірка та альпійський лужок. Альпійська гірка є моделлю природного горбистого ландшафту, може створюватись на схилі чи штучному насипі, декорованому камінням. Альпійський лужок імітує природні ландшафти долин і рівнинних ділянок альпійських високогір’їв. Під час їхнього планування виокремилися кардинально протилежні напрями – природний та геометричний (терасований), але основна вимога до них залишається єдиною – максимальна природність і гармонія з навколишнім ландшафтом. У 21 ст. альпінарій є важливим декоративним елементом садово-паркового мистецтва; науковим об’єктом – місцем інтродукції рослин альпійської та субальпійської флори, колекційною ділянкою й навчальним центром.