Марк Твен – людина, яка пізнавала людей за серцем, а не за грошима чи інтелектом

Марк Твен справжнє ім'я: Семюель Ленгхорн Клеменс народився 30 листопада 1835 в містечку Флорида (штат Міссурі), саме в цей день поруч з Землею пролітала комета Галлея.

Письменник зростав у сім'ї тенесійського купця Джона Маршала Клеменса та Джейн Лемптон Клемент. Він був шостою дитиною у сім'ї з сімома дітьми. Тільки троє його братів та сестер пережили дитинство. Коли Марку Твену було 4 роки, його сім'я переїздить у містечко Ганнібал, де був річковий порт на річці Міссісіпі. Згодом Ганнібал послужить праобразом містечка у знаменитих романах „Пригоди Тома Сойєра“ та „Пригоди Гекльберрі Фінна“. В цей час Міссурі був рабовласницькийм штатом, тому вже в цей час Марк Твен зміг ознайомитися із рабством, яке буде згодом описувати і засуджувати у своїх творах.

В березні 1847 року, коли Марку Твену було 11 років, його батько помер через пневмонію. Наступного року він починає працювати помічником у друкарні. З 1851 року займається друком і редакцією статей та гумористичних нарисів для „Ганнібальського журналу“, газети, власником якої був його брат Оріон. У віці 18 років він залишив Ганнібал і працював у друкарнях у Нью-Йорку, Філадельфії, Сент-Луїсі та інших містах.

Він займається самоосвітою, багато часу проводячи у бібліотеці, таким чином отримуючи стільки знань, скільки він би зміг одержати, закінчивши звичайну школу.

Марк Твен робить дописи до газети Вірджині-Сіті у серпні 1862 року одержує запрошення стати її співробітником. Осьде і довелося Семюелю Клеменсу шукати для себе псевдонім. Не довго думаючи, він згадав рідну річку і взяв собі псевдонім “Мірка два”, що означав достатню глибину для безпечного плавання по річці. Звідси і походить псевдонім письменника Марк Твен.

В 1876 році побачила світ нова книга Марка Твена, що не тільки закріплює його в якості видатного американського письменника, але і назавжди внесла його ім'я в історію світової літератури. Це були знамениті “Пригоди Тома Сойєра”. По суті, письменникові і видумувати нічого не довелося. Він згадав дитинство в Ганнібалі і своє життя в ті роки. І от на сторінках книги з'явилося містечко у якому легко можна розрізнити риси Ганнібала, як утім, і риси безлічі інших дрібних населених пунктів, розкинутих по берегах Міссісіпі. А в Томі Сойєрі можна легко впізнати юного Семюеля Клеменса, який дуже не любив школу й у 8 років уже палив.

До 1884 року Марк Твен був уже відомим літератором і до того ж ще і став успішним бізнесменом. Він заснував видавничу фірму. Однієї з перших книг, опублікованих власним видавництвом стали його “Пригоди Гекльберрі Фіна”. Твір, який, по визнанню критиків, став кращим у творчості Марка Твена, задумувався як продовження “Пригод Тома Сойєра”. Однак, він вийшов набагато більш складним і багатошаровим.

У 1901 році він одержав почесний ступінь доктора красного письменства від Єльского університету. У наступному році — почесний ступінь доктора права від Міссурійського університету. Він дуже пишався цими званнями. Для людини, яка у 12 років покинула школу, визнання його таланту ученими мужами знаменитих університетів було дуже приємним.

Помер письменника-реаліст, громадський діяч в 1910 році в день наступної появи близько земної орбіти комети Галлея. Письменник передбачав та сам передбачив свою смерть ще в 1909 році: “Я прийшов у цей світ разом з кометою Галлея, і в наступному році покину його разом з нею”.

Життя письменника дуже різноманітне. І містить багато цікавих фактів. Пропонуємо увазі наших слухачів деякі цікаві факти із життя письменника.

1.  Марк Твен володів не лише псевдонімом Семюел Ленгхорн Клеменс, а мав безліч і інших псевдонімів. Серед них відомі такі: Бродяга, Джош, Томас Джефферсон Снодграсс, Сержант Фатом і У. Епамінондас Адрастус Блаб.

2.   Марк Твен обожнював кішок. Одного разу великий письменник заявив: “Якби можна було схрестити людину з котом, людська порода від цього тільки виграла б, а от котяча - явно б погіршилася”.

3.  Письменник був завзятим курцем (саме йому належить авторство фрази, яку відтепер приписують всім підряд: “Немає нічого простішого, ніж кинути палити. Уж я-то знаю, я проробляв це тисячу разів”). Він почав курити, будучи восьмирічним хлопчаком, і до самої смерті викурював від 20 до 40 сигар щодня.

4.  Видатний американський письменник згадував про те, як у школі вирізав па парті своє ім'я. За це мав платити штраф п'ять доларів або скуштувати ремінця. Батько, дізнавшись про цей випадок, сказав: - Я не можу допустити, щоб наше ім'я знеславили, прилюдно караючи тебе. Дам тобі п'ять доларів, але відшмагати тебе все ж доведеться.

Після домашньої екзекуції Семюел подумав, що учитель навряд чи так битиме, як це зробив батько, й відмовився платити штраф. Пізніше розповідав: “я витримав удари, але мав п'ять доларів. Це був мій перший заробіток”.

5. Марк Твен, дізнавшись, що спіймали злодіїв, які пограбували його дачу, сказав: - Мені дуже шкода цих злочинців. Якщо вони не перестануть займатись грабіжництвом, їх, безперечно, виберуть у члени конгресу. Важко навіть сказати, як низько вони можуть упасти.

6. Працюючи редактором газети, Марк Твен одержав поштою досить погані вірші під заголовком “Чому я живий?”. Повертаючи рукопис, Марк Твен відповів авторові: “Тому, що вірші прислали поштою, а не прийшли до редакції самі”.

7. У товаристві, де був Марк Твен, один земельний спекулянт, який розбагатів, грабуючи індійців, вихвалявся тим, що він носить тільки найдорожчий одяг. І, як доказ, попросив звернути увагу присутніх на його краватку: - Ось погляньте, ця річ коштує двадцять п'ять доларів.

Марк Твен люто поглянув на нього і промовив: - Це вірно, в Сполучених Штатах уже так повелося, що найдорожчі краватки носять ті, кому досить було б звичайної мотузки.

8.   Якось Марк Твен у редагованій ним газеті вмістив досить гостру статтю на відомого шахрая і спекулянта. Стаття закінчувалася словами: “Містер Н. не заслуговує й того, щоб йому плюнути в обличчя”. Містер Н., звичайно, образився і подав на Марка Твена в суд, який постановив, щоб газета дала відповідне спростування. Виконуючи рішення суду, Марк Твен надрукував таку заяву: “Щодо статті про містера Н., вміщеній у нашій газеті, то ми змінили наше твердження і заявляємо: “Неправда, що містер Н. не заслуговує того, щоб плюнути йому в обличчя, навпаки, містер Н. заслуговує того, щоб йому плюнути в обличчя”.