У кохання безліч тонів і відтінків. Як у людської душі. Для когось – це ніч, украдена до ранку, яка вартує цілого століття. А хтось віддасть ці декілька годин на вічний осуд. А кохання, навіть його миттєвий спалах, не дошукується, хто правий, а хто – ні. Цьому шаленому почуттю не цікаво, що буде завтра…

Що буде завтра? Сльози радості? Відчаю? Народження з любові нового життя? А, можливо, завтра хтось загляне у старий альбом і… Ах, цей непосидючий хлопчисько, цей зірвиголова… Як він вас кохав! А ви… Годі, годі докоряти собі за колишню нерозважливість. Кохання таке примхливе. Таке, якою були ви у свої вісімнадцять…

А колір кохання?

Білий колір у мого чекання.

В білих шатах мої найдорожчі мрії.

А моє заблукале кохання?

Мабуть, воно також біле…

Білий вальс, білі клавіші,

Біла мелодія…

З білих зір

Ніч нанизує Долі намисто…

Білий колір – кохання і щастя прелюдія…