Цікаві, захоплюючі факти про артилерію України

Перша згадка про застосування артилерії в Україні датується 1382 р. Друга – про те, як польський король Владислав ІІ Ягайло та його гармаш Зброжек 1394-го привезли до Львова з Німеччини декілька гармат і 17 бочок пороху до них. Саме у Львові 1468 р. відкрилася перша ливарня для виробництва гармат. Їх замовляли володарі замків та управи багатих міст.

Запорізькі козаки швидко оцінили можливості артилерії. Вони отримували гармати в якості подарунків за участь у війні на боці Австрії проти турків у XVI ст., здобували у походах на турецькі та польські землі. Козацькі чайки оснащували 4-6-ма легкими гарматами-фальконетами, а у битві під Берестечком у козацькому таборі було близько ста гармат.

Гетьман Богдан Хмельницький першим відокремив артилеристів від основного роду військ, звів гармашів в окремий підрозділ та надав їм кінне прикриття. Під його орудою були закладені основи артилерійської науки.

Спочатку снаряди були кам’яними, у XV ст. почали виливати залізні. В історичних документах згадується, що серед боєприпасів, які знаходилися в Києві 1674 р., були ароматичні вогненні ядра. Їх начиняли нашатирем, арсеном або часником – такий собі прообраз боєприпасів із отруйними речовинами.

Стан української артилерії після розвалу СРСР та проголошення української незалежності навряд чи можна назвати відродженням. Скоріше спостерігалася стагнація з певними проривами в тій чи іншій сфері – кремль посилено і наполегливо ставив ціпки в колеса українській військовій машині.

Коли на початку 90-х рр. минулого століття створювалося управління ракетних військ і артилерії українського війська, тодішній виконувач обов'язків начальника Головного штабу ЗСУ – перший заступник міністра оборони генерал-лейтенант Георгій Живиця мав свою, «ексклюзивну», позицію. Він вважав, що такого роду військ у молодій українській армії взагалі не повинно бути.

У 1994-1997 рр. українська Державна служба експортного контролю видала 6500 ліцензій на експорт зброї та військового обладнання, яке вивозили до 40 країн світу понад сто компаній.

На початку 2000-х Україна входила до сімки найбільших продавців зброї у світі, торгуючи навіть із тими, з ким заборонила ООН. За часів президентства Леоніда Кучми експорт зброї з України щорічно збільшувався на 120-140%. У 2001-му прогримів скандал, пов'язаний зі звинуваченнями в продажу Іраку обладнання для виробництва ракет і комплексів радіотехнічної розвідки «Кольчуга» за ціною $100 млн за одиницю. Цікаво, що на початку лютого 2022 р. видання «Оборонно-промисловий кур’єр» повідомило, що науково-виробничий комплекс СКБ «Таргет» отримав замовлення від Міністерства оборони України на проведення ремонту та модернізації «Кольчуг».

За часів президентства в Україні Віктора Ющенка, а в Грузії Міхеїла Саакашвілі вибухнув новий скандал. У дружню країну продавали танки, колісну бронетехніку, великокаліберну артилерію, ракетні комплекси. Для чого, зокрема, спеціально зняли з бойового чергування сім ЗРК «Бук-М1».

У спадок від СРСР українським ракетникам залишилися лише оперативно-тактичні комплекси Р-300, здатні стріляти на 300 км та комплекси «Точка» та «Точка-У» з дальністю стрільби до 120 км. 2000 р. стрільби з цих комплексів закінчились потраплянням у житловий будинок в Броварах ракети, випущеної у Чернігівській області.

Після того до 2005-го, за словами тодішнього командуючого українськими ракетними військами та артилерією Володимира Рябоконя, більшість стрільб і навчань проводилися на папері. Навіть стрільба ракет протиповітряної оборони 2005 р. проводилися в Казахстані. Вже тоді експерти вказували: менш ніж через 10 років технічний та моральний ресурс ракетних військ і військ ППО буде вичерпаний.

За часів, коли Міністерство оборони очолював Анатолій Гриценко, заговорили про відновлення ракетних військ. Їхню недоцільність противники обумовлювали відсутністю в них потреби. Мовляв, можливі бойові завдання, які покладаються на підрозділи ракетних військ, можна компенсувати силами авіації.

У 2011 р. повністю утилізували ракетні комплекси «Ельбрус» (відомі за «натівською» класифікацією як «Скад») із дальністю до 700 км.

19 лютого 2019 р. у Верховній Раді України, під час засідання у зв’язку з п’ятою річницею з початку збройної агресії російської федерації проти України, заступник начальника Генерального штабу ЗСУ генерал-лейтенант Сергій Бесараб охарактеризував стан війська на початок російської окупації Криму і збройного вторгнення на Донбас: «Збройні Сили України мали розбалансовану систему управління, недостатній рівень укомплектованості особовим складом і матеріально-технічним забезпеченням, катастрофічний стан озброєння та військової техніки». Він також повідомив, що кількість боєздатних підрозділів обмежувалася лише вісьмома батальйонами, трьома авіаційними ескадрильями і вісьмома кораблями, загальною чисельністю близько п’яти тисяч військовослужбовців.

За даними головного консультанта відділу воєнної політики Центру безпекових досліджень Національного інституту стратегічних досліджень Миколи Бєлєскова, у березні 2014 р. в Сухопутних військах ЗСУ було лише дві окремих артилерійських бригади (26-та і 55-та) з системами «Мста-С/Б», «Гіацинт-С/Б», «Піон», одна бригада із «Точкою-У» (19-та), а також три артилерійські полки (27-й, 15-й і 107-й), які мали на озброєнні РСЗВ «Ураган" і «Смерч». Окремі механізовані й танкові бригади мали так звані бригадні артилерійські групи (системи «Гвоздика», «Акація», «Град»). Водночас підрозділи десантників не лише не мали танків, але й серйозної артилерії для підтримки своїх сил вогнем.

У 2015 р. на допомогу артилеристам у війні на Донбасі прийшла програма ArtOS, яку розробив тоді ще капітан запорізької 55-ї артилерійської бригади Ярослав Шерстюк. Кожному типу артилерійської зброї відповідає своя дальність стрільби, тип прицілу, метеоумови. Балістичний калькулятор для Андроїд забезпечував високу швидкість наведення та точність артилерійської стрільби.

З 2014 по 2022 р. артилеристи отримали та використовують модернізовану РСЗВ «Вільха», РЛС контрбатарейної боротьби «Зоопарк-3», згадану вже автоматизовану систему управління артилерійським вогнем ArtOS, комплекс автоматизованого управління артилерійською батареєю та дивізіоном «Оболонь-А», АСУ артилерійським вогнем «СУВА».

Наприкінці 2017-го на базі 184-го навчального центру Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного створили навчальний артилерійський полк. За час існування полку було створено чотири школи: протитанкової, причіпної, мінометної та самохідної артилерії. За чотири роки в навчальному полку підготували понад 12 000 фахівців артилерії за різними напрямками, зокрема протитанкістів і операторів ПТРК «Джавелін». Сьогодні наші військові також навчаються на базах у Великій Британії, Німеччині, США, Канаді та інших країнах.

З 2018 р. до ЗСУ почалися масові поставки ПТРК «Стугна-П» і «Корсар», які значно підсилили протитанкову артилерію. У Збройних Силах були створені нові окремі артилерійські бригади – 38-ма, 40-ва, 44-та. 27-й окремий артполк розширили до бригади через додавання четвертого дивізіону систем «Ураган». З 26-ї бригади виокремили самохідні артустановки «Піон», на базі яких створено 43-тю бригаду великої потужності. Кожне оперативне командування Сухопутних військ отримало свою артибригаду систем калібру 152-мм дальності до 30 км.

У травні 2022-го 155-мм самохідна гаубиця «Богдана» вигнала російських окупантів з острова Зміїний у Чорному морі. Вона стала першою українською САУ, що розроблена під «натівський» калібр. Вперше публічно говорити про «Богдану» почали у 2018-му. САУ побудована на шасі КрАЗ-63221 зі спареною броньованою кабіною, має автоматизовану систему наведення на контролерах Siemens SIPLUS та SIMATIC HM і систему автоматичної подачі боєприпасів на шість снарядів. Має два пункти управління заряджанням, наведенням та стрільбами – із кабіни та задньої частини. Шасі обладнано централізованою системою підкачування шин, лебідкою, системою RunFlat, світломаскувальним пристроєм, фільтровентиляційною установкою тощо.

Головною відмінністю роботи українських ракетників та артилеристів від російських окупантів є гнучка тактика, завдання точних ударів по найважливіших цілях, а не масованих, і краще налагоджена координація роботи різних частин.