«Мій рідний край - Моє місто Тернопіль»

Теперішня вулиця Грушевського має давню історію. Остаточно сформувалася вона вже після зруйнування міських валів. Починалася від річки (Рудки вулиця С. Крушельницької) і сягала престижної Панської вулиці (бульв. Т. Шевченка).

На початку вулиці була однойменна капличка. У вирі Першої світової війни вона не уціліла. Але назва збереглася. Часто її ще називали Святоянівською. На старовинних листівках можна побачити первісний вигляд вулиці з капличкою. Тоді тут переважали невеликі партерові будинки й вілли. Зліва на пагорбі, званому Кам’яною горою, височів Єзуїтський колегіум. Тепер у цьому районі стоїть адміністративний будинок, який зводили тривалий час.

У 1918 – 1919 роки вулицю назвали іменем Симона Петлюри.

Уже в другій половині XIX століття на вулиці почали будувати багатоповерхівки. Серед них й банківське приміщення.

Серед будівель старовинної вулиці варто згадати ще одну, яка уціліла до наших днів. З 1986-го року тут розмістилася середня школа №4. Звели цей будинок для другої польської гімназії, питання про відкриття якої постало у 1905 – 1906 навчальному році.

З цією шкільною будівлею пов’язані також сторінки діяльності уряду ЗУНР. У ніч з 21 на 22 листопада 1918-го року урядові установи переїхали у Тернопіль зі Львова і працювали у приміщеннях другої польської та української гімназій. Про це сьогодні нагадує скромна пам’ятна дошка на уцілій гімназійній будівлі.

У час Другої світової війни гімназія зазнала руйнувань, але її відремонтували й розмістили обласний виконавчий комітет – тодішній орган радянської влади. Він працював тут аж до здачі у 1982-му році в експлуатацію нового адміністративного будинку, який ще величають тернопільським «Білим домом».

Потім на деякий час приміщення використовували для позашкільної роботи із молоддю як Палац піонерів. Згодом тут розмістилася середня школа №4, яка розпочинала свою історію як елітна школа з російською мовою навчання. Тепер тут працюють як класи із російською, так із українською мовою навчання.

У 1924 році вулицю назвали іменем Станіслава Конарського, який увійшов у польську історію як культурно-освітній діяч, публіцист і реформатор шкільної освіти. Заснована ним у 1740 році Шляхетська колегія стала взірцем для осучаснення тодішньої освіти.

У повоєнний час, у 1948-му році, вулицю назвали Київською. На ній наприкінці серпня 1956-го року здали нове приміщення третьої десятирічки (сьогодні школа №3).

Виросла нова школа на місці зруйнованого вщент під час війни будинку польського ремісничого товариства «Гвязда» («Зірка»).

Із 1961-го року Київську перейменували на вулицю Тараса Шевченка і вела вона до однойменного парку.

У 1991 році вулицю, на якій височить тернопільський владний будинок, назвали іменем одного із зодчих української державності – голови Центральної Ради Михайла Грушевського. Видатний вчений, політик і публіцист, надовго викреслений із української історії, тоді знову повертався із небуття до нас.

У бурхливий час національно-патріотичного піднесення вдячні тернополяни увінчили пам’ять про видатного українця у назві старовинної міської вулиці.