Настане день, коли нам бракуватиме однієї-єдиної речі, і це не буде об'єкт наших бажань, а самі бажання.

Жуандо Марсель (1888-1979) французький прозаїк

Поїзд запізнювався. Холодні краплі раптового дощу падали за комір, сікли обличчя, хоч зовсім недавно світило сонце. Утім, парасольку шукати було ніколи, з-за   повороту долинав стукіт коліс. А от цю пару неможливо було не помітити. Хлопець стояв  під дощем в одному піджаку, тримаючи над головою дівчини, мов парасольку, свою куртку. За мить справді прогуркотів поїзд. Дівчина ступила на підніжку.

За вікном автівки пролітали дерева, оксамитові килими озимини на полях, а думки Оксани мимоволі мчали у домівку її подруги Ліди, з якою разом виростали, пасли корів на лузі, сиділи за одною партою… Навіть в одного хлопця були закохані.