НОВЕЛА Один чоловік був дуже багатий. У нього було все, що забагне душа: він будував для себе розкішні вілли, на власній яхті подорожував навколо світу і відпочивав на дорогих курортах в екзотичних країнах. Його дружиною була супермодель, красуня, на два десятки років молодша за нього і троє дітей – два хлопчика і дівчинка. Та чим більше зростало його багатство, тим більше відчував чоловік, що чогось не вистачає йому для повного щастя. Раніше йому здавалося, що, коли він перевершить усіх багатіїв своїми статками, то щасливішої від нього людини не буде в усьому світі. Але тепер чоловік переконувався, що це не так, що багатство не приносить щастя. І хоч він став зрештою найбагатшою людиною краю, постійно відчував у душі незадоволення своїм життям. Його не радували тепер ні розкішні вілли, ні десятки легкових авто найновіших марок, що стояли в його гаражах, ні красива яхта, ні власний реактивний літак, яким він не раз хизувався перед друзями. Усе це він міг купити за гроші, але ...
Публікації
NOVELA З акохався юнак у Весну. Закохався неспроста. Бідним надто був. Яка ж дівчина назве його нареченим? Подумав: відкрию серце Весні. Вона гарна, ні, прекрасна! Вона ніколи не зречеться моїх почуттів. Даруватиме тепло. Не насміється з безталанної долі. Поклявся сам собі хлопець: допоки житиме, не зрадить своїй вигадці, своїй коханій. Сумувала і раділа Весна. Юнак був таким добрим, вродливим. Але… земним. А вона… вона була з’явою, чаклункою-невидимкою, якій боги суворо заборонили навіть на мить прибрати людську подобу. Бо існує краса, неземне диво, яке люди можуть бачити тільки душею. В іншому випадку Весна втратила б свою чудодійну силу і залишила б землю у вічному холоді. Їй так хотілося зробити щось приємне для хлопця. – О, боги, наречіть його Березнем, зробіть його тіло невидимим, а душу – безсмертною, – просила Весна. – Хай щороку він будить землю від зимового сну. А людям дарує радість, закоханість. І хай вони люблять його так, як він полюбив мене. Хай чекають його...
Новела. Потаємні надії батька Ніжні промені весняного сонечка грайливо переливалися на світлих стінах храму, вкриваючи їх легкою позолотою. Усміхнений ранок, вмитий чистими росами, урочисто зустрічав людей на порозі святині і ласкаво запрошував у святково прибране приміщення. Люди, весело усміхаючись, проходили між рядами і розсідалися на лавах. Прихожани тихо гомоніли, очікуючи молоду пару, яка в той день мала шлюбувати у храмі, даючи обітницю вірності. Служитель, котрий мав звершувати обряд вінчання, зі свого місця уважно спостерігав за людьми, що наповнювали церкву. Він намагався вловити їхній настрій, відчути їх почуття й переживання. Та мимоволі його погляд, з ледь помітними для сторонніх іскорками суму, знову й знову зупинявся на тому ряду, де сиділа його дружина з маленькою незрячою донечкою. Крихітка притулилася до мами, а та, ніжно пестячи світлі пасма доньчиного волосся, щось тихо нашіптувала їй на вушко. «Знову відтворює для нашого янголятка картину оточуючого се...